Доповідь на засідання шкільного методичного осередку вчителів–редметників естетично-трудового циклу, основ здоров’я, фізкультури та захисту Вітчизни.
Формування предметних компетентностей
Щоб здивуватися, потрібна мить, а щоб зробити дивовижну річ, потрібні роки терпіння і наполегливої праці.
До. Гельвецій
У проекті Державного стандарту загальної освіти запропоновано модернізацію змісту освіти на засадах компетентнісної парадигми. Традиційно мета шкільної освіти визначалася набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень. Сьогодні соціуму необхідні учні та випускники, готові змінюватись та пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. А це більшою мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від якостей, для позначення яких використовуються поняття компетенція і компетентність, які найбільше відповідають сучасному розумінню мети освіти.
Тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела розглядає компетентність «як певну суму знань у особи, яка дозволяє їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку. Компетентний – це той, хто знає, обізнаний у певній галузі; який має право за своїми знаннями або повноваженнями робити або вирішувати що-небудь, судити про що-небудь. Компетенція – це коло повноважень якої-небудь установи або особи; коло питань, в яких дана особа має знання, досвід». Слово «компетентність» походить від латинського «competens» (competentic), що в перекладі означає належний, здібний .
У педагогічному сенсі поняття компетенція частіше використовується для позначення:
- освітнього результату, який виражається в реальному володінні методами, засобами діяльності, у здатності розв’язувати поставлені завдання;
- такої форми сполучення знань, умінь і навичок, що дають змогу ставити і досягати мету щодо перетворення навколишнього середовища.
Українські вчені по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільшого поширення у вітчизняній науковій літературі набуло визначення компетентності як «сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію» .
На думку О. Пометун, діяльність людини, зокрема засвоєння будь-яких знань,умінь і навичок, складається з конкретних дій, операцій, які виконує людина. Виконуючи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе та для суспільства, людина відтак розвиває компетентність у тій чи іншій життєвій сфері. Якщо сфера життя, в якій людина почувається здатною ефективно функціонувати (тобто компетентною), є достатньо широкою, йдеться про так звані ключові або життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у межах певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну або галузеву компетентність.
Міжнародний експерт професор О.Крисан презентує систему освітніх компетентностей на різних рівнях змісту освіти. Систему складають:
- надпредметні («транс», «міжпредметні») компетентності – їх часто називають «ключовими», «базовими»;
- загальнопредметні компетентності – їх набуває учень упродовж вивчення того чи іншого предмета освітньої галузі у всіх класах загальноосвітньої школи;
- спеціально-предметні – ті, що їх набуває учень при вивченні певного предмета протягом конкретного навчального року або ступеня навчання.
Надпредметні (ключові) компетентності є синтетичними, що поєднують певний комплекс знань, умінь та ставлень, які набуваються впродовж засвоєння всього змісту освіти.
Загальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета і розвиваються протягом усього терміну його вивчення; вони вирізняються високим ступенем узагальненості та комплексності.
Спеціальнопредметні компетентності окреслюються для кожного предмета, вони розвиваються для кожного року навчання, грунтуючись на загальнопредметних компетентностях, і є стадіями, рівнями їх набуття .
Російський учений Герман Селевко пропонує таку класифікацію компетентностей. Вершину ієрархії компетентностей він представляє як гіпотетичну загальну компетентність людини, що складається із сукупності кількох узагальнених складових – ключових супрекомпетентностей.
У шкільній освітній практиці він виокремлює ключові суперкомпетентності:
- математичну компетентність – уміти працювати з числом, числовою інформацією (володіти математичними вміннями);
- комунікативну (яка тісно співвідноситься з мовною) компетентність – вміти вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися;
- інформаційну компетентність – володіти інформаційними технологіями, працювати з усіма видами інформації;
- автономізаційну – бути здатним до саморозвитку, здатність до самовизначення, самоосвіти, конкурентноспроможності;
- соціальну – вміти жити й працювати з людьми, близькими, у трудовому колективі, в команді;
- продуктивну – вміти працювати й заробляти, бути здатним створювати власний продукт, приймати рішення й відповідати за них;
- моральну – готовність, здатність і потребу жити за традиційними моральними законами.
Г.Селевко зазначає, що компетентності – це діяльність характеристики людини, тому їхня класифікація насамперед має бути адекватної класифікації діяльностей. У загальному плані це трудова, навчальна, ігрова й комунікативна компетентності.
Трудове навчання є важливим засобом всебічного розвитку учнів, якщо воно побудовано правильно, з врахуванням вікових та фізіологічних особливостей учнів. Дослідження, проведені лікарями, показали, що чергування практичної роботи в майстернях з аудиторними заняттями в класі підвищує працездатність учнів, завдяки зміни виду діяльності та позитивно впливає на розвиток практичних вмінь та навичок. Під час занять з трудового навчання фізична діяльність учнів поєднується з розумовою, адже учням доводиться розв’язувати цілий ряд творчих завдань, включаючи такі, як конструювання виробів, розробка технології їх виготовлення та ін. При цьому учні застосовують свої знання з основ наук і технології матеріалів, а також набувають нових знань. Таким чином, трудове навчання супроводжується напруженою розумовою діяльністю, що сприяє розвитку розумових здібностей учнів.
В процесі трудового навчання створюються умови й для морального виховання. Створюючи корисні речі, беручи участь в продуктивній праці, учні відчувають себе учасниками виробництва. Вони починають по справжньому розуміти значення багатьох професій в нашому житті і поважати людей – представників цих професій, і роблять деякі висновки стосовно вибору своїх майбутніх професій.
Трудове навчання в 12-річній школі сприяє формуванню в учнів компетентностей, а саме:
*технічного і технологічного кругозору;
*культури праці та побуту;
*самостійного та критичного мислення;
* розвитку особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства, виховання відповідальності за результати власної діяльності.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість — це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми. Пошук наукової організації творчої праці дав змогу розробити нові методи розв'язку проблемних задач. Серед розроблених ученими методів найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, метод фантазування, метод зразків, метод фокальних об'єктів, метод створення образу ідеального об'єкта.
Житло, громадські будівлі, транспорт та інші людські цінності - результат творчої праці людей. Тільки у праці розкриваються здібності, збагачуються знання, закріплюються уміння і навички, проявляється творчість.
До праці треба готувати себе ще з перших років навчання в школі. Необхідно виховувати в собі працелюбність і старанність, акуратність і бережливість, відповідальність за доручену справу, любов і повагу до людей праці.
Розглянемо методики проектування шкатулки на уроках трудового навчання.
Відповідно до мети виділяємо наступні завдання:
*визначити місце теми в навчальному курсі;
*планування навчального проекту;
*організація та підготовка до проектування виробу;
*створення конструкції;
*дослідження особливостей виготовлення виробу;
*підведення підсумків про проектований виріб.
Предметом роботи стане власне проектування виробів з деревини.
Об’єкт - виготовлення шкатулки на уроках трудового навчання.
1. Місце теми в навчальному курсі
Обробка деревини є ключовою темою курсу трудового навчання. Тема вивчається згідно програми з 5 по 7 класи середньої школи. Входить до розділу "Технологія обробки матеріалів". Вивчається на початку кожного навчального року. Вивчення теми відбувається як на теоретичному так і на практичному рівнях. Разом з цим передбачено певні лабораторні і практичні роботи на яких подаються:
*техніко-технологічні відомості про деревину;
*поняття про моделі і моделювання;
*відомості про інструменти для розмітки та обробки ДВП, ДСП та фанери;
*відомості про з'єднання деталей з фанери, ДВП і ДСП;
*поняття про обробку виробів;
*техніко-технологічні відомості про пиломатеріали;
*поняття про дизайн (художнє конструювання виробів);
*уявлення про машини тощо.
Спочатку подамо короткий зміст вивчення теми в програмі для 5 класу.
Техніко-технологічні відомості про деревину. Охорона природи — важливий обов'язок всього людства. Значення деревини для господарства. Породи деревини. Розміщення волокон у деревині.
Одержання шпону, виготовлення фанери, деревоволокнистих (ДВП) і деревостружкових (ДСП) плит, їх призначення, використання і характерні особливості порівняно з пиломатеріалами.
Лабораторно-практична робота
Визначення порід деревини. Ознайомлення з особливостями фанери, ДСП і ДВП, їх порівняння за твердістю та іншими властивостями.
Міжпредметні зв'язки. Природознавство: листяні і хвойні породи дерев.
Фізика: початкові відомості про будову речовини.
Графічні документи у практичній : ескізи, креслення, рисунки, схеми. Їх порівняльна характеристика. Основні відомості про креслення як графічний документ.
Початкові відомості про оформлення креслень (формати, лінії креслення, застосування масштабів при виконанні креслень).
Геометричні побудови, необхідні при виконанні розмітки на площині (проведення паралельних та перпендикулярних ліній, побудова кутів заданої величини, прийоми поділу відрізків і кутів на рівні частини). Інструменти для виконання геометричних побудов.
Початкові відомості про нанесення розмірів на кресленні (елементи розміру, умовні знаки для нанесення розмірів).
Читання креслень плоских предметів Розмітка та різання фанери, ДВП і ДСП Вироби з фанери, ДВП і ДСП. Їх особливості і призначення. Аналіз конструкції запланованого для виготовлення виробу.
Поняття про моделі і моделювання. Роль і значення моделювання у розвитку сучасної техніки. Дизайн.
Основні принципи моделювання і конструювання (простота, легкість у виготовленні, міцність, низька собівартість, естетичність оформлення тощо).
Найпростіші конструктивні елементи моделей. Їх вибір залежно від призначення виробу.
Лабораторно-практична робота. Аналіз варіантів конструкцій виробів одного призначення і вибір зразка для виготовлення. Планування послідовності операцій (під керівництвом учителя).
Практична робота. Виконання ескізу деталі, що виготовляється.
Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури, побудова відрізка заданої величини.
Інструменти для розмітки та обробки ДВП, ДСП га фанери. Розмітка плоских виробів інструментами за допомогою шаблона і через копіювальний папір Прийоми пиляння лобзиком, ножівкою, обпилювання рашпілем, напилком і обробка абразивною шкуркою. Розмітка і свердління отворів коловоротом або дрилем.
Правила виготовлення виробів із прямолінійними та криволінійними контурами. Правила безпеки виконання цих робіт.
Практичні роботи. Виконання розмітки і випилювання заготовок і деталей з фанери, ДВП, ДСП. Перевірка готовності виробів за технічним рисунком.
Міжпредметні зв'язки. Математика: ламана лінія, замкнута ламана, багатокутник.
З'єднання деталей з фанери, ДВП і ДСП. Столярний клей і його приготування. Прийоми склеювання, зачищення і кінцева обробка виробу.
З'єднання деталей дрібними цвяхами і шурупами. З'єднання деталей нагелями (після свердління).
Практичні роботи. З'єднання раніше виготовлених деталей відповідно до технічного рисунка (ескізу). Перевірка готовності виробу.
Обробка виробів. Випалювання, розпис фарбами і лакування як види оздоблення виробів із деревини. Призначення, будова приладу для випалюванні та принцип його роботи. Правила і прийоми роботи з приладами для випалювання. Розпис фарбами на фанері і ДВП. Правила лакування виробів із фанери і ДВП.
Практичні роботи. Організація робочого місця для обробки виробу. Обробка виробу (за вибором учителя) для шкільних стендів, інтер'єру тощо.
Комплексні роботи. Виготовлення виробів для подарунків батькам, виконання замовлень підприємств, шкіл та інших організацій.
Профорієнтація. Ознайомлення з професіями кресляра, свердлувальника, тесляра.
Значення здобутих знань і вмінь з обробки деревини для практичної діяльності за названими професіями.
Орієнтовний перелік об'єктів і видів праці: декоративні тарелі, іграшкові меблі для дитячих садків, годівниці, контури тварин, підставки для календарів, олівців, деталі для дитячих меблів, для оформлення приміщень, елементи стендів, заміна меблевої фурнітури, кріплення плінтусів, дощок підлоги тощо, шкатулок тощо.
Отже, як бачимо, тема нашої роботи повністю відповідає змісту навчального курсу загальноосвітніх шкіл. Варто сказати, що вибір цієї теми зумовлений передусім її актуальністю в навчальному процесі.
1. Організаційно підготовчий етап проектування виробу.
На організаційно-підготовчому етапі проектування виробу слід передусім наголосити на історії створення таких витворів, їх аналогів тощо.
Художня обробка дерева — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробки поділяється на відповідні галузі:
*бондарство;
*деревообробне токарство;
*столярство та декоративне різьблення.
Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.
За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньої твердості (береза, верба, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу — радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.
Колір деревини вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку дерева. Породи помірного клімату України мають переважно бліде пофарбування. Південні й тропічні породи деревини наділені яскравим кольором — жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо. Інтенсивність пофарбування зростає з віком дерева.
Фактура деревини — здатність спрямовано відбивати світловий потік, від чого вона бував матовою або блискучою. Найбільший полиск дають ідеально гладкі поверхні, які, однак, важко дістати навіть при старанній обробці сировини.
Текстура деревини — це характер малюнку волокон серцевинних променів. Текстура різних порід дерева дуже різноманітна: у липи і вільхи — майже непомітна, а в горіха і сосни — чітко виражена.
Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Дух має кожна порода. Ароматичними є переважно ефірні масла, смоли і дубильні речовини — таніди. Особливо сильно пахне свіжо зрубана деревина. З часом, при висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється.
Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев'яних духових, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам'янистих гірських ґрунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше 130 років.
Наявність різноманітних фізичних, декоративних, смакових та інших якостей деревини дає змогу поділити породи на такі, що найбільш придатні для:
1) бондарства (верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін.);
2) токарства (осика, вільха, тополя, береза, груша та ін.);
3) столярства (сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця та ін.);
4) різьбярства (липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін.).
Морфологічна класифікація художнього деревообробки ґрунтується на функціональних принципах декоративно-прикладного мистецтва. Художня обробка дерева як найширша галузь і вид декоративно-прикладного мистецтва поділяється на технічні підвиди: різьблення, токарство, художнє столярство, бондарство і теслярство. В основу класифікації виробів покладений відповідний тип, типологічна група і найзагальніші відміни, виражені в родах: архітектурне оздоблення; хатнє обладнання й меблі; знаряддя праці, предмети господарського призначення; посуд, начиння; транспортні засоби і предмети упряжі; культові й обрядові предмети; музичні народні інструменти; прикраси та особисті речі; дитячі іграшки й "мороки".
Скрині (шкатулки тощо) — найважливіша типологічна група серед традиційних народних меблів. Вони були віддавна першим предметом весільного приданого молодої, куди складали одяг, тканини, прикраси та інші коштовності. Столярів, які спеціалізувалися на виготовленні скринь, називали скринярами, або скринниками. Художній промисел скринь був поширений майже по всій Україні та проіснував до першої треті XX ст.
Посуд, начиння — одна з найбільших родових структур художнього деревообробки. Посуд посідає чільне місце у сільському побуті етнічних регіонів України, пережив різні епохи, втілив у своїх формах естетичні смаки народу. Художня традиція, що передавалася з покоління у покоління, сприяла виробленню досить стійких і водночас видозмінених типів посуду, деякі з них сягають високої художньої виразності та досконалості. Сюди насамперед слід віднести посуд для святкового столу: миски, тарілки, ложки, чашки, чарки та ін. Менше оздоблювали посуд для приготування їжі, її транспортування та зберігання продуктів: діжа, салотовка, мірка, коновка, двійнята, сільничка та ін.
Таким чином, складна й функціонально розгалужена типологія художніх виробів з дерева налічує понад 50 типологічних груп предметів і близько 200 їх типів, охоплюючи майже всі сфери людської діяльності.
2. Планування навчального проекту. Завдання і види планування
Увесь матеріал навчальної теми вже поділено в календарно-тематичному плані на двогодинні заняття так, щоб не було уроків повністю присвячених викладанню теоретичного матеріалу. Теоретичний матеріал розподіляють при цьому по можливості між окремими уроками так, щоб він був пов’язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20-25% навчального часу.
Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидактично обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань.
Система створює в учителя загальну дидактичну картину що стосується навчальної теми, бо визначає типи уроків, зв’язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів тощо.
Аналіз роботи передових учителів показує що, будуючи систему уроків з тієї або іншої теми, треба висвітлити такі питання:
*місце теми в навчальному курсі;
*її ідеї і коло з знань умінь і навичок, яких повинні набути учні;
*зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
*характеристика матеріалу теми відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
*готовність учнів до засвоєння нової теми;
*логічний шлях викладання матеріалу, який був би найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
*творчі роботи учнів;
*очікуваний результат вивчення теми;
*зв’язок з позакласною роботою учнів.
Зазначена тема займає особливе місце в трудовому навчанні. Нею починається ознайомлення учнів з ручною обробкою деревини на практичних заняттях у майстернях.
Отже, при вивченні цієї теми основним завданням є узагальнення знань учнів і закріплення набутих ними вмінь та навичок. Оскільки в процесі вивчення навчальної теми треба залучати учнів до продуктивної праці, можливості виконання зазначеного завдання залежать значною мірою від того, наскільки вдало вибрано об'єкти роботи. У наведеному прикладі таким об'єктом є виготовлення шкатулки. У процесі її виготовлення учні повторюють основні трудові операції, застосовують елементи дизайну тощо.
На першому занятті маємо урок типу теоретичного ознайомлення учнів. Далі йде застосування знань у практичних роботах. Багато занять присвячено формуванню вмінь і навичок. На першому занятті впроваджуються такі методи навчання, як інструктування, демонстрування, бесіда. Наступні заняття характеризуються переважним застосуванням методів вправ за змістом, бо кожне з них пов'язане з одним з етапів технології виготовлення виробу.
3. Організаційно підготовчий етап проектування виробу
На організаційно-підготовчому етапі проектування виробу слід передусім наголосити на історії створення таких витворів, їх аналогів тощо.
4. Конструкторський етап проектування
Під час виготовлення власне виробу слід чітко розпланувати порядок дій учнів, запропонувати їм готовий виріб, як заключний етап практичної роботи. Продемонструвати його. На дошці розмістити поопераційні ескізи креслень. Бажано, щоб у їх виконанні брали участь самі діти, адже це стане передумовою цікавості школярів.
Технологію виготовлення шкатулки можна запропонувати вибрати самими учнями (в якому стилі буде виготовлена шкатулка, яким розписом можна скористуватись). Після чого слід підготувати необхідні знаряддя праці (інструментарій), вибрати тип з’єднання частин та метод декорування.
Виріб виготовляють за малюнками. На малюнках (додаток В) показано зовнішній вигляд шкатулки та її деталі в натуральну величину. їх переводять спочатку на кальку або цигарковий папір, потім на фанеру. (Особливо треба бути уважними під час переведення деталей з орнаментом.) Місця в орнаменті, позначені чорною фарбою, випилюють і вилучають. Коли всі деталі випиляні, їх зачищають, підганяють і з'єднують за допомогою шипів та клею ПВА або столярного. Для кращого вигляду виробу під деталі з орнаментом підкладають тканину будь-якого кольору, кольоровий папір або фольгу.
5. Технологічний етап виготовлення виробу
Деревина є одним з найпоширеніших і найуніверсальніших матеріалів, який люди використовують з незапам'ятних часів. Деревина - дуже цінний матеріал, який використовується в житловому і промисловому будівництвах, на залізничному транспорті, в суднобудуванні, сільському господарстві, для виробництва предметів широкого вжитку.
За допомогою хімічної технології з деревини виготовляють близько двадцяти тисяч різноманітних виробів і речей, це: папір і тканина, кислоти і дубильні речовини, лаки і фарби, гліцерин, оцет, кормові дріжджі, кіно- і фотоплівка й ін.
Переваги деревини: проста й легка обробка, добра формоутворюваність, невелика вартість, відносна міцність і легкість, низька теплопровідність, гарний зовнішній вигляд обробленої поверхні.
Недоліки деревини: схильність до загнивання, займистість, гігроскопічність, усихання, розбухання тощо. Проте за допомогою спеціальної обробки, просочування антисептиками їм можна запобігти.
Кращою для роботи на уроках праці є трьохшарова букова, ясенова та березова фанера. Порівняно з іншими пиломатеріалами фанера має ряд переваг: мало жолобиться, має майже однакову міцність в усіх напрямках, не розтріскується, легко гнеться. При випилюванні лобзиком не кришиться. Внутрішні контури у візерунках можуть підходити один до другого на відстань 1-1,5 мм, залишаючи невеликі перемички, які забезпечують з'єднання рисунка в цілому.
Основними способами обробки фанери є пиляння ножівкою, різання ножем, вирізування кругорізом, випилювання лобзиком, а також випалювання або контурне різьблення. Для цих робіт підбирається якісна фанера: однорідна за кольором, без тріщин і відколів, без сучків і пошкоджень грибком або гниллю. Товщина фанери для роботи залежить від призначення виробу.
Для випилювання використовуються лобзик з набором пилочок, випилювальний столик-підставка, шило або буравчик.
Лобзик - металева дуга-рамка. На одному з кінців дуги закріплено гвинтовий затискач для пилочки, а на іншому - затискач і ручка лобзика, за яку його тримають при роботі. Між кінцями дуги за допомогою затискних гвинтів закріплюється пилочка, яку установлюють з деяким натягом. Пилочки для лобзика виготовляють у вигляді вузьких стальних смужок, на одній з кромок якої насічені дрібні зубці. В лобзик пилочка вставляється так, щоб її зубці були спрямовані вниз.
Випилювання проводять на столику-підставці. Виготовляється він з багатошарової фанери і закріплюється з правого боку робочого столу за допомогою струбцини. При випилюванні внутрішніх контурів деталі в фанері роблять отвори для пилочки. Для цього необхідно мати тонке шило або маленький буравчик.
Оздоблення виробів належить до завершальних операцій і виконується, для надання виробам гарного зовнішнього вигляду і захисту їх від псування. Існує оздоблення виробів двох видів: прозоре і непрозоре. При прозорому оздобленні матеріал змінює своє забарвлення, але зберігає свою текстуру. Прозоре оздоблення включає кілька операцій - прозоре фарбування, вощіння, лакування, полірування. Таке оздоблення вимагає якісної підготовки поверхні, її ретельно зачищають, шліфують. При фарбуванні водорозчинними барвниками для одержання рівномірного покриття поверхню виробу спочатку злегка зволожують водою, а потім тампоном або кусочком поролону наносять підігрітий до 50-60°С розчин барвника. Спирторозчинними барвниками покривають поверхню деревини без будь-якої попередньої підготовки. Після висихання барвників поверхню виробу шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою, лакують.
Наносять лак на поверхню виробу ватно-марлевим тампоном. Виріб, який збираються лакувати, розміщають горизонтально. Тампон не вмочують у лак, його розгортають і добре просочують лаком. Наносять лак на поверхню виробу вздовж волокон так, щоб кожна наступна смуга лаку частково перекривала попередню. Після нанесення першого шару лаку виріб сушать протягом двох годин і шліфують дрібнозернистою шкуркою, а потім лакують повторно. Олійні лаки можна наносити пензлем. Висихають олійні лаки протягом 8-48 год.
Найпростішим способом прозорого оздоблення деревини є вощіння. Поверхню виробу покривають шаром воску або восковою пастою. Готують воскову пасту так: в 1 частину розплавленого воску вливають 2 частини скипидару, весь час помішуючи. Після охолодження пасту наносять на поверхню виробу фланелевою ганчіркою, а потім натирають вовняною. Іноді восковий шар покривають лаком, від чого плівка стає стійкішою.
6. Заключний етап проектування
Висновками про проектований виріб буде його відповідність певним критеріям, одним з яких є відповідь на наступні питання:
*проектний виріб займає ключове місце теми в навчальному курсі;
*коло знань умінь і навичок, яких повинні набути учні відповідає чинним програмам та Державному стандарту загальної середньої освіти;
*при вивченні теми чітко прослідковується зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
*підбір матеріалу теми відповідно здійснюється відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
*проявляється готовність учнів до засвоєння нової теми;
*відбувається логічний шлях викладання матеріалу, який є найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
*внаслідок діяльності бачимо творчі роботи учнів;
*відбувається чіткий зв’язок з позакласною роботою учнів.
Отже, проектований виріб є неабияким поштовхом для самовдосконалення учнів. Система створює в учителя загальну дидактичну картину що стосується навчальної теми, бо визначає типи уроків, зв’язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів тощо.
Під час виготовлення власне виробу слід чітко розпланувати порядок дій учнів, запропонувати їм готовий виріб, як заключний етап практичної роботи. Продемонструвати його. На дошці розмістити поопераційні ескізи креслень. Бажано, щоб у їх виконанні брали участь самі діти, адже це стане передумовою цікавості школярів.
| 
